Законодавчим актом встановлено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Згідно із Законом, «Статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації.
Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави».
Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом і не може бути предметом регулювання підзаконних актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування.
Законом визначено статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов’язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.
Згідно із Законом, «Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України».
Цей Закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України.
Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.
Завданнями цього Закону є:
1) захист державного статусу української мови;
2) утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування в Україні;
3) забезпечення функціонування державної мови як інструмента об’єднання українського суспільства, засобу зміцнення державної єдності та територіальної цілісності України, її незалежної державності і національної безпеки;
4) забезпечення застосування української мови як державної на всій території України у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, а також у міжнародному спілкуванні, під час здійснення посадовими та службовими особами представницьких функцій;
5) забезпечення розвитку української мови для зміцнення національної ідентичності, збереження національної культури, традицій, звичаїв, історичної пам’яті та забезпечення її подальшого функціонування як державотворчого чинника української нації;
6) підтримка української мови шляхом сприяння:
а) володінню українською мовою громадянами України;
б) розвитку української жестової мови як основного або одного з основних засобів спілкування жестомовних осіб. Статус, засади та порядок застосування української жестової мови визначаються законом;
в) застосуванню української мови відповідно до вимог українського правопису та інших стандартів державної мови;
г) вживанню замість іншомовних українських слів, словосполучень і термінів у разі, якщо в українській мові існують рівнозначні відповідники, та підвищенню рівня обізнаності громадян про них;
ґ) запобіганню вульгаризації української мови та змішування її з іншими мовами;
д) поширенню знань про українську мову та її роль у розвитку української та європейської культур;
е) популяризації діалектів і говірок української мови та їх збереженню;
є) вивченню української мови в Україні та за кордоном;
7) поширення української мови у світі та сприяння в задоволенні мовних потреб закордонних українців і громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за межами України.
Законом встановлено, що кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою як мовою свого громадянства.
Держава забезпечує кожному громадянинові України можливості для опанування державної мови через систему закладів дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, освіти дорослих, а також через підтримку неформальної та інформальної освіти, спрямованої на вивчення державної мови.
Закон визначає осіб, які зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків.
Володіти державною мовою згідно із Законом та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані:
вищі посадові особи держави, народні депутати,
державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування;
голови місцевих державних адміністрацій, їх перші заступники та заступники;
службовці Національного банку України;
6) особи офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом;
особи начальницького (середнього і вищого) складу Національної поліції, інших правоохоронних та розвідувальних органів, посадові особи інших органів, яким присвоюються спеціальні звання;
особи рядового, сержантського і старшинського складу Національної поліції, інших правоохоронних, розвідувальних органів, інших органів, яким присвоюються спеціальні звання;
прокурори;
судді, які обрані чи призначені відповідно до Конституції України та здійснюють правосуддя на професійній основі, члени та дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Вищої ради правосуддя та інші посадові та службові особи.
Володіти державною мовою зобов’язані особи, які претендують на обрання чи призначення на посади, визначені частиною першою цієї статті.
Законом встановлено вимоги щодо відповідного рівня володіння державною мовою, які встановлює Національна комісія зі стандартів державної мови; рівні володіння державною мовою.
Законом встановлено застосування державної мови в роботі органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної і комунальної власності.
Проект Закону зареєстровано за №5670-д.
